Коні
Від Липиці до Пібера
Звідки походить ліпіцанер: габсбурзький кінний завод у Ліпіці, коні, які дали школі її назву, завод у Пібері сьогодні та включення до списку ЮНЕСКО у 2022 році.
Забронюйте місце на тренування ↗Габсбурзька порода
До шістнадцятого століття Габсбурги правили і в Іспанії, і в Австрії та прагнули мати потужного, але жвавого коня для війни й для нових шкіл верхової їзди Центральної Європи. Імператор Максиміліан II привіз іспанських коней до Австрії 1562 року. 1580 року його брат, ерцгерцог Карл II Внутрішньоавстрійський, заснував конезавод у Ліпіцці, нині Липиця у Словенії, від якого порода й дістала свою назву. Назва села походить від словенського слова lipa — липа.
Чому школа каже іспанська
Назва школи верхової їзди сягає шістнадцятого століття, коли до віденського двору привезли іспанських коней, — так зазначає сама школа. Ліпіцанер походить від тих коней, яких упродовж поколінь схрещували з іншими породами в Ліпіці. Англійська Вікіпедія згадує, що там схрещували іспанських, берберійських та арабських коней, а згодом і неаполітанського коня. Слово «іспанська» в назві школи вказує на походження коней і аж ніяк не пов'язане з тим, де саме розташована школа верхової їзди.
Лінії жеребця
Сьогодні визнають вісім фундаментальних ліній, які реєстри називають династіями. Шість із них ведуть початок від класичних жеребців, використовуваних у Ліпіці у вісімнадцятому та дев'ятнадцятому століттях, а стайня школи в Пібері розводить коней за шістьма жеребцевими лініями, за даними школи. На тій самій сторінці зазначено, що ліпіцани того часу були різноманітними — гнідими, рудими, буланими, сірими та вороними, і жоден із них не був білим. Білий, а точніше сірий, утвердився ближче до кінця вісімнадцятого століття та в дев'ятнадцятому, його віддавали перевагу завдяки зовнішньому вигляду.
Пібер сьогодні
Федеральний кінний завод у Пібері в західній Штирії було засновано 1798 року, а розведення ліпіцанерів тут розпочалося 1920 року. Це головна ферма з розведення жеребців, яких використовує школа верхової їзди. Після Першої світової війни австрійську частину табуна було переведено сюди, а найкращих молодих жеребців привозять із Пібера до Відня на вишкіл. На сторінці школи верхової їзди зазначено, що завод зберігає шість ліній жеребців і 17 ліній кобил, започаткованих ще у вісімнадцятому столітті. Лоша ліпіцанера народжується темним і протягом кількох років набуває сірого забарвлення, тож кожен жеребець, якого ви бачите у Відні, — це результат довготривалої роботи.
Порода, яку війна майже втратила
Війни неодноразово ставили породу під загрозу — у Війні першої коаліції та в обох світових війнах, за даними Wikipedia. Під час Другої світової війни більшість європейського племінного поголів’я ліпіцанерів було переміщено до Гостау в Богемії, а навесні 1945 року підрозділ кавалерії США дістався ферми, і коней перевезли через кордон у безпечне місце. Ця історія відома з фільму, але сама історія зафіксована в документах породи. Вона пояснює, чому Пібер існує в його теперішньому вигляді.
Список ЮНЕСКО
2022 року ЮНЕСКО внесла традиції розведення ліпіцанерів до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства — у спільній заявці восьми країн: Австрії, Боснії і Герцеговини, Хорватії, Угорщини, Італії, Румунії, Словаччини та Словенії, за даними Wikipedia. На власному сайті школи верхової їзди додають, що розведення ліпіцанерів у Пібері було визнано на національному рівні 2016 року. До списку внесено саме традицію розведення, а не якусь окрему залу чи виступ, і це варто пам'ятати, коли відвідувач запитує, що саме охоплює цей запис.
Що це означає для ранку
Жеребця вперше приводять до школи верхової їзди у чотирирічному віці, і, за даними Вікіпедії, робота на корді, довгій мотузці, триває два-три місяці, перш ніж на його спину взагалі сяде вершник. Саме тому молоді коні в манежі перебувають на ранньому етапі довгого шляху. У тій самій статті зазначено, що жеребців у липні та серпні на сім тижнів перевозять до літніх стаєнь школи в Нижній Австрії, і в цей період їх не виїжджають, тож календар на сторінці бронювання підкаже, які ранки проводяться.
Джерела